Volunteer
Shop7 історій з життя Свамі Вівекананди | Слова майстра
Садхгуру розглядає кілька історій з життя Свамі Вівекананди і Рамакрішни Парамахамси, які можуть стати джерелом натхнення та провідним світлом для духовних шукачів.
Свамі Вівекананда народився під ім’ям Нарендра Натх Датта в родині Вішванатха Датта і Бхуванешварі Деві в Калькутті 12 січня 1863 року. На той час, коли він пішов з життя 4 липня 1902 року в Белур Матт, він започаткував революцію, яка досі відгукується в усьому світі. Будучи носієм послання свого Вчителя, він вже понад століття надихає молодь по всьому світу.
У цій статті Садгуру розглядає кілька випадків з життя Свамі Вівекананди, які ілюструють його стосунки зі своїм Гуру та послання, яке він ніс.
1. Свамі Вівекананда і Калі
Садхгуру: Після того, як Рамакрішна Парамахамса досяг просвітлення, навколо нього зібралося багато учнів. Одним з цих учнів був Свамі Вівекананда. Вівекананда був першим йогином, який поїхав до США в 1893 році на Парламент Релігій Світу в Чикаго, після чого йому вдалося викликати духовну хвилю. У час, коли люди були дуже несприйнятливі до всього нового, він приїхав і до певної міри відчинив ворота..Рамакрішна мав до Вівекананди зовсім особливу прихильність, оскільки бачив у ньому засіб для передачі свого послання світу. Сам Рамакрішна не міг цього зробити, тому він розглядав Вівекананду як посередника.
Люди з оточення Рамакрішни не розуміли, чому він в такому захваті від Вівекананди. Якщо Вівекананда не приходив до нього навіть один день, Рамакрішна сам його шукав, оскільки знав, що у цього хлопця є необхідна сприйнятливість для передачі. Вівекананда був у такому ж захваті від Рамакрішни Парамахамси. Він не шукав ніякої роботи, не робив нічого, що зазвичай роблять люди його віку. Він просто весь час слідував за Рамакрішною.
Одногу разу в життi Вівекананди трапився дивовижний випадок. Його матір дуже захворіла та була при смерті. Вівекананда раптом усвідомив, що у нього зовсім немає грошей і він навіть не в змозі забезпечити її необхідними ліками та їжею.
Його дуже розлютило те, що він не може подбати про свою матір, коли вона дійсно хвора. Коли така людина, як Вівекананда, гнівається, вона дійсно стає розлюченою.
І він пішов до Рамакрішни – йому більше не було куди йти, і навіть якщо він сердився, він ішов саме туди.
Він сказав Рамакрішні: “Всі ці нісенітниці, вся ця духовність, куди вона мене веде? Якби я працював і робив те, що повинен був робити, сьогодні я міг би подбати про свою матір. Я міг би дати їй їжу, я міг би дати їй ліки, я міг би забезпечити їй комфорт. І куди мене завела ця духовність?”
Рамакрішна, будучи віданним Калі, мав у своєму будинку присвячений їй вівтар. Він сказав: “Твоїй матері потрібні ліки та їжа? Чому б тобі не піти й не попросити у Матері те, що ти хочеш?” Вівекананді це здалося гарною ідеєю і він пішов до святилища.
Приблизно через годину він вийшов звідти, і Рамакрішна запитав у нього: “Ти попросив у Матері їжу, гроші та все, що потрібно твоїй матусі?”
Вівекананда відповів: “Ні, я забув”.
Рамакрішна сказав: “Тоді повертайся назад і попроси”.
Вівекананда знов пішов до святилища і повернувся через чотири години. Рамакришна запитав його: “Ти просив Матір?”
Вівекананда відповів: “Ні, я забув.”
Рамакрішна знову сказав. “Повертайся і цього разу не забудь попросити”.
Вівекананда зайшов всередину і вийшов майже через вісім годин. Рамакрішна знову запитав його: “Ти попросив Матір?”
Вівекананда відповів: “Я нічого не буду просити. У мене нема потреби просити”.
Рамакрішна відповів: “Це добре. Якби ти попросив щось у храмі сьогодні, це був би останній день наших відносин. Ми ніколи б більше не побачились, бо дурень, який просить богів, не знає, що таке життя. Дурень, який звертається до богів з проханнями, не зрозумів самих основ життя”.
Благоговіння – це певна якість. Якщо ви стаєте благоговійними, якщо ви стаєте відданими, то це фантастичний спосіб існування. Але, якщо ви молитеся з певними очікуваннями, то нічого не вийде.
2. Доказ існування Бога
У свої 19 років Вівекананда був дуже логічним, розумним хлопцем, повним вогню. Він хотів отримати належні відповіді на всі питання. Одного разу він прийшов до Рамакрішни і сказав: “Ви весь час кажете – Бог, Бог. А де докази його існування? Покажіть мені докази!” Рамакрішна був дуже простою людиною. Він не мав освіти. Він був містиком, а не вченим. І він відповів: “Я і є доказ”.
Вівекананда не знав, що відповісти, бо це було повне божевілля. Він очікував якогось неймовірного інтелектуального пояснення – “Доказом існування Бога є те, що насіння проростає і планета обертається”. Але Рамакрішна сказав просто: “Я і є доказ того, що Бог існує”. “Те, який я є – це і є доказ” – ось що говорив Рамакрішна. Вівекананда не знав, що на це сказати та пішов.
Через три дні він повернувся і запитав: “Гаразд, ви можете показати мені Бога?”. Рамакрішна запитав: “Чи вистачить у тебе сміливості подивитися?”. Хоробрий хлопець сказав: “Так”, бо це мучило його. Тож Рамакрішна просто поставив ногу на груди Вівекананди і Вівекананда увійшов у стан самадхі на певний час, де він був поза межами розуму. Він не виходив з цього стану майже 12 годин, а коли вийшов, то став зовсім іншою людиною. Після цього він більше ніколи в житті не ставив жодних запитань.
3. Вівекананда отримує благословення Шаради
Поки ви не стали відданними, життя не має відкриватися для вас, бо якщо воно відкриється для вас, ви лише завдасте шкоди собі та всім іншим. Знання в Індії ніколи не передавалося людині, якій бракувало відданості.
У житті Вівекананди є прекрасний випадок. Рамакрішна Парамахамса пішов з життя, і Вівекананда зібрав групу молодих людей, які подорожували по всій Індії, намагаючись побудувати націю і змінити обличчя країни. Тоді хтось сказав йому, що в Чикаго, у Сполучених Штатах, проходить Парламент Релігій. Йому запропонували поїхати туди, бо тут його ніхто не слухав. Взагалі ніхто не слухав! Якийсь молодий чоловік, що бігає з місця на місце і, намагається говорити про великі речі, про які не сказано в Писанні – хто захоче його слухати? І йому казали “Ти поїдь та струсни їх там добре. Якщо ти вразиш їх там, то всі тут будуть тебе слухати”.
Коли він збирався їхати на Захід – а це був перший раз, коли він їхав до Сполучених Штатів, щоб нести послання Рамакрішни – він пішов до Шаради, дружини Рамакрішни, щоб попросити її благословення.
Вона саме готувала їжу, коли він прийшов. Шарада наспівувала якусь мелодію. Для індійських жінок було дуже поширеним явищем співати, особливо коли вони готували їжу.
Зараз це вже не так, бо багато людей вмикають iPad, але раніше однією з найкращих речей, які можна було зробити – з великою любов’ю приготувати смачну їжу і подати її людям. І було найбільшим задоволенням бачити, що хтось добре їсть. Приготування їжі було радісним, ретельно продуманим процесом. На те, щоб приготувати обід, який можна було з’їсти за 20-30 хвилин, жінки витрачали щонайменше три-чотири години і завжди співали. Принаймні, моя мама весь час співала.
Коли він прийшов і сказав: “Я хочу поїхати до Сполучених Штатів, щоб донести послання мого вчителя до всього світу”, вона не відповіла. Потім раптом сказала: “Нарен, дай мені цей ніж”. Вівекананда передав їй ніж і зробив це особливим чином. Тоді Шарада сказала: “Ти можеш їхати, у тебе є всі мої благословення”. Потім він запитав: “Чому ви так довго чекали і, передусім, чому ви попросили ніж? Ви ж вже закінчили різати овочі”. Вона відповіла: “Я просто хотіла подивитися, ким ти став після того, як мастер пішов. Те, як ти віддав мені ніж, показало, що ти готовий їхати, ти вже спроможний нести послання Вчителя”.
4. Свамі Вівекананда і послання Рамакрішни
Завжди можна побачити, що більшість майстрів не здатні стати відомими самі по собі. Їм потрібен хороший учень, щоб нести послання, тому що сам майстер може не бути дуже досвідченим у мирських питання. Сьогодні всі говорять про Рамакрішну Парамахансу. Рамакрішна був дуже викристалізованою свідомістю. Феноменом. Але в той же час, на мирському рівні, він був абсолютно неосвіченим. Сам по собі він був би загубленою, забутою квіткою, якби не прийшов Вівекананда. Так багато квітів розквітає, але скільки з них отримують визнання?
5. Свамі Вівекананда про молитву
Свамі Вівекананда якось сказав: “Удар по футбольному м’ячу наблизить вас до Божественного більше, ніж будь-яка молитва”. І це правда, тому що ви не можете грати у футбол, якщо ви не абсолютно залучені. Тут немає ніяких особистих намірів, тільки залученість. Те, що ви можете робити і чого не можете, вже визначено і ви тренувалися протягом багатьох років. Тепер це лише питання залученності, а не наміру.
Що стосується молитви, то через деякий час ви спроможні молитися, виконуючи одночасно багато інших справ – ви можете робити все, що завгодно. В Індії молитовний процес дуже складний – це не просто слова – вам потрібно повністю залучити себе в молитву, тому що ця справа “правильної молитви” створювалася тисячоліттями. Було відомо, що люди будуть робити, тому процес молитви зробили настільки складним: створили цілу процедуру, яку ви повинні пам’ятати і виконувати належним чином, інакше це святотатство. Коли є такий рівень складності, то ви не можете займатися чимось іншим під час молитви. Таким чином, гра у футбол занурює вас у такий рівень залучення, коли ви не можете займатися чимось іншим взагалі. Думка про щось інше повністю відсутня і зникає в вас, тому що ви не можете робити нічого іншого, настільки сильно ви занурені в цю гру.
У футболі потрібно вчитися використовувати свої ноги, наче хірургічний скальпель. Це гра, яка особливо вимагає певного рівня залучення, оскільки кінцівки, за допомогою яких ви керуєте м’ячем та кінцівки, якими ви пересуваєтесь на повній швидкості одні й ті самі, також вам потрібно уникати зіткнення з десятком інших людей, які намагаються перешкодити вам у будь який спосіб. Ви повинні ухилятися від людей, ви повинні приймати м’яч, ви повинні бігти на повній швидкості; ваші ноги повинні бути настільки ж ефективними, як скальпель хірурга, тому що на такій швидкості, в такій активності, щоб направляти м’яч, потрібна феноменальна майстерність. Потрібен такий рівень залученості, за якого ви майже втрачаєте розум.
Якщо ви будете робити щось із повною залученістю, ви побачите, що є тільки дія – розум десь в іншому місці. Так і у футболі – гравці дуже часто досягають такого стану, тому що все зосереджене на одній справі. Саме тому коли футболісти грають на повну – це захоплює півсвіту. Існує певний вид трансцендентності – це не зовсім духовна трансцендентність, але є певний вихід за межі своїх обмежень, який запалює всіх інших.
6. Свамі Вівекананда про жінок
Одного разу один соціальний реформатор прийшов до Вівекананди і запитав: “Це чудово, що ви також підтримуєте жінок, а що я можу для цього зробити? Я хочу їх змінити. Я хочу підтримати це”. Тоді Вівекананда сказав: “Руки геть. Ви не повинні нічого з ними робити, просто залиште їх у спокої. Вони зроблять те, що повинні зробити”. Це все, що потрібно. Не треба, щоб чоловік виправляв жінку. Якщо він просто надасть їй простір, вона зробить те, що потрібно.
7. Бачення Свамі Вівекананди
“#СваміВівекананда був позитивним натхненням для молоді багатьох поколінь.”
Коли мені було дванадцять чи тринадцять років, я випадково натрапив на літературу, в якій Свамі Вівекананда сказав: “Дайте мені сто по-справжньому відданих людей, і я зміню обличчя цієї країни”. На той час, здається, в цій країні було двісті тридцять мільйонів людей, але він не зміг знайти сотню по-справжньому відданих людей. Я подумав: “Яка трагедія! Така людина, як Вівекананда–- це феномен. Він не трапляється щодня. А коли така постать з’являється, ми не можемо надати йому навіть сотню людей в цій величезній країні”. Мені це здалося великою трагедією цієї культури і цієї країни.
У однієї людини було неймовірне світосприйняття і завдяки баченню саме цієї людини відбулося так багато речей. Навіть сьогодні, в його ім’я відбувається так багато для людського добробуту. Безліч всього сталося завдяки його баченню. А всі інші, хто жив в той час, де вони? Але його бачення все ще працює певним чином. І приносить чимало добра.
Якби тисячі людей мали такий світогляд, було б набагато краще. Одного Гаутами Будди чи одного Вівекананди, який має бачення, недостатньо. Тільки тоді, коли велика частина населення має таке ж бачення, в суспільстві відбуватимуться справді прекрасні речі.